«Дія не завжди приведе до щастя,
але до щастя привести може лише дія».
Бенджамін Дізраелі, колишній прем’єр міністр Британії
Вакцинація в Україні та в усьому світі найактуальніше питання сьогодення як для чиновників, так і простих громадян, адже від швидкості даного процесу залежить життя людей на всій планеті. Прикро, що дехто піддаючись чужому впливу та навіюванням з боку джерел масової інформації, займають позицію: «це незаконно і мене ніхто не змусить». Відразу зазначу, що особисто я вакцинувалася, за першої можливості, вважаючи, що вакцинація – це єдиний шлях: побороти пандемію сучасності, яка називається «COVID – 19».
Чим регулюється дане питання?
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. (ст.3 Конституції України).
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (ст. 49 Конституції України).
Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров’я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими нормативно-правовими актами.
Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя (ЗУ України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»)
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Що собою являє поняття: охорона здоров’я? Це система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я; фізичні особи — підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації, громадські об’єднання і громадяни (стаття 3 Основ законодавства про охорону здоров’я)
Обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров’я, передбачене ст.9 цього Закону. Зокрема, тут вказано, що на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування запобіжних заходів до особи у зв’язку із встановленням карантину допускаються виключно з підстав і в порядку, передбачених законом (ст.9, до якої внесено останні зміни згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020)
ВАЖЛИВО! У випадку незгоди громадян із рішення про обмеження їх прав, пов’язаних із станом їх здоров’я, вони можуть оскаржити такі рішення в судовому порядку.
При цьому, згідно ст.10 Основ законодавства України про охорону здоров’я» громадяни України зобов’язані:
а) піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Які обов’язки громадян та суб’єктів господарювання?
ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Так, статтею 5 цього Закону визначено, що громадяни зобов’язані:
— піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
— брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
— проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
— виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
— виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Підприємства, установи і організації зобов’язані:
— за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;
— виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
— усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Власники підприємств, установ і організацій та уповноважені ними органи зобов’язані забезпечувати їх необхідними для розробки та здійснення санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів санітарними нормами. (стаття 7)_
Як діяти у випадку порушення прав?
Захист прав громадян, підприємств, установ і організацій передбачено статтею 8 цього закону. Рішення і дії посадових осіб органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також громадян, якими порушено права підприємств, установ, організацій чи громадян з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, можуть бути оскаржені в порядку, встановленому законом.
Чи правомірні дії Міністерства охорони та здоров’я України при обмеженні прав громадян? Так.
Відповідно до п.14 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. за №267, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 р. № 90) затверджує переліки:
— професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб.
ЧИ ЗАКОННИЙ Наказ Міністерства охорони здоров’я № 2153 від 04 жовтня 2021 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 та опубліковано на сайті: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-04102021—2153-pro-zatverdzhennja-pereliku-profesij-virobnictv-ta-organizacij-pracivniki-jakih-pidljagajut-obovjazkovim-profilaktichnim-scheplennjam ?
На скільки мені відомо, з відкритих джерел інформації, даний наказ є чинним та оскаржується у судовому порядку. До тих пір поки немає судового рішення даний наказ діє, і роботодавці та наймані працівники, яких стосуються норми цього наказу зобов’язані його виконувати.
Про що йдеться в цьому наказі?
Пунктом 1 — затверджується Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням. Окремо до наказу є додаток, в якому зазначено таке:
«Обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.»
Звертаю увагу, як роботодавців, так і працівників, на яких розповсюджується дія цього наказу на примітку, яка розміщена внизу документа з позначкою:
* В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Дана примітка є надважливою, оскільки ключовими словами ТУТ Є: «в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень».
Висновок напрошується однозначний: працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень не вакцинуються. Всі решта, які перелічені в додатку до наказу, зобов’язані вакцинуватися.
Аналіз вище зазначеного законодавства дозволяє зробити такі висновки:
РЕЗЮМЕ: Як бачимо, діючи в інтересах безпеки громадян, державою створені належні умови для виходу із кризової ситуації по подоланню страшної хвороби COVID-19, яку, на жаль, деякі громадяни, не зважаючи на вражаючі показники смертності, вважають не існуючою.
При цьому певна частина суспільства, залякана навіюваннями, боїться вакцинуватися. Хоча, як показує історія: лише вакцинація неодноразово спасала людство від найстрашніших хвороб.
Як діяти в такій ситуації, кожен вирішує самостійно. Право вибору завжди залишається. Тільки обираючи свій подальший шлях, рекомендую кожному пам’ятати: від нашого вибору — залежить власне життя та життя найрідніших!
З повагою до кожного, надією на розуміння та правильні висновки після прочитання статті. Будьте здорові! Бережіть себе та рідних!
Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент Оксана МІРОШНИЧЕНКО
