На сьогодні актуальним та важливим питанням для обох сторін трудових правовідносин є порядок надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати. Працівників цікавить питання: як можна легалізувати свою відсутність на робочому місці? А роботодавців: як правильно оформити надання таких відпусток та чи можна звільняти працівників по причині відсутності їх на робочому місці?
У цій ситуації можна зрозуміти і працівників, які тимчасово перебувають у безпечному для проживання місці та відсутні на роботі, і роботодавців, які намагаються врегулювати трудові та виробничі відносини за відсутності працівників на робочих місцях.
Зупинимося на основних моментах надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам.
Правове регулювання цього виду відпусток здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю України, Законів України «Про відпустки», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Так, проаналізувавши норми даних законів, слід звернути увагу, що відпустки без збереження заробітної плати поділяються на три основні види.
1)відпустки, передбачені ст. 25 ЗУ «Про відпустки», а саме: відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов’язковому порядку.
2)відпустки, передбачені ст. 26 ЗУ «Про відпустки», а саме: відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін.
3)відпустки, передбачені ст.12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Звертаємо увагу сторін трудових відносин на те, що кожен із видів цих відпусток має свою окрему процедуру надання та оформлення.
Так , при отриманні та наданні відпустки, передбаченої статтею 25 ЗУ «Про відпустки» роботодавцям слід пам’ятати про те, що такі відпустки надаються в обов’язковому порядку, але за наявності у працівника відповідних підстав для надання цього виду відпустки та письмової заяви про це самого працівника.
Що стосується відпустки, яка надається за згодою сторін (ст. 26 ЗУ «Про відпустки», то ця відпустка поділена на два підвиди:
а) відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин. Ця відпустка обмежується строком. Вона надається на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
б) так звана, карантинна відпустка, яка може надаватися у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою статті 26 ЗУ «Про відпустки».
Як бачимо, строк надання даної відпустки не обмежується терміном у 15 календарних днів, який встановлено у ч. 1 ст.26 ЗУ «Про відпустки». Проте, ця відпустка може бути надана лише на період дії карантину, встановленому в офіційному порядку.
Тому, при її наданні рекомендуємо перевіряти офіційну інформацію щодо встановлення строків карантину у державі та не виходити за межі цих строків.
При цьому, звертаємо увагу, що законодавцем передбачено не обов’язок роботодавця, а його право на надання чи ненадання такої відпустки.
Тому, можна зробити висновок, що в залежності від обставин та виробничої ситуації, роботодавець може відмовити працівнику у наданні відпустки, передбаченої ст.26 ЗУ «Про відпустки».
Особливості надання інших видів відпусток, в тому числі і без збереження заробітної плати, буде розглянуто в наступних публікаціях на сайті. Слідкуйте за нашими новинами.
З повагою,
адвокат, кандидат юридичних наук, доцент Оксана МІРОШНИЧЕНКО
